Парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва
загальнодержавного значення
"ПОЛТАВСЬКИЙ МІСЬКИЙ"
     Справжніми "зеленими легенями" міста Полтави називають її міський парк. Небагато в нашій країні міст, які б могли похвалитися таким зеленим оточенням. А колись, весною 1962 року, територія, яку він займає, не привертала особливої уваги. Це були еродовані схили балок, на яких росли кущі глоду та шипшини на місці історичних подій "Поля Полтавської битви". Але знайшлися фахівці, які вирішили, що поблизу Полтави немає гарнішої місцевості для створення справжнього ландшафтного парку, де б історична значимість середовища поєднувалась із чудовими композиціями з рідкісних дерев і кущів.
     Якими важкими були перші кроки! Cкільки рослин загинуло, висохло і було зрубано під час літніх покосів, але сила волі людини перемогла всі примхи життя. І парк розцвів, ставши у 1977 році парком-пам'яткою садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, місцем, куди цілий рік йдуть десятки тисяч полтавців. Сьогодні парк займає площу 124,5 га, в тому числі історичне "Поле Полтавської битви". Він, наче зелений ланцюжок, з'єднав собою Яківчанську і Малобудищанську діброви, де ростуть величезні кремезні дуби. Поміж молодших мешканців парку вони стоять, як справжні царі, підтверджуючи слова українського поета Богдана Антонича:
     Лиш дуб, рослинний лев, над лісом
     гордий і скупий монарх...

     Взагалі ж, зелені шата парку створюють майже 170 видів дерев і кущів. Переважна їх більшість - це нові для наших лісів рослини: різні види ялини, туї, ялівцю, катальпи, дуба, бархату, горобини, горіха, вейгели, спіреї тощо. Тут прижився, цвіте і навіть плодоносить справжній їстівний каштан. В усі пори року приваблює парк людей, але напрочуд гарний він у травні та червні. Всі рослини змагаються, котра з них краще цвіте.    
     При цьому повітря, наче настояне на ароматах, а стоголосе птаство збагачує його веселими мелодіями. Бачиш, слухаєш все це і думаєш про дивну силу людини, про те, як багато вона може зробити, якщо любить свою землю, хоче прожити з нею у вічній злагоді і добрі.
     

На початок         Попередня сторінка