Міністерство екології та природних ресурсів України підтримує клопотання Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України щодо створення ландшафтного заказника місцевого значення «Комишнянський» площею 215 га, що знаходиться між селами Зуївці та Мелешки у Гадяцькому районі, та ландшафтного заказника місцевого значення «Урочище Марковського» площею 593,2 га, що знаходиться в околицях сел.Комишня Миргородського району.

    Отже, у чому ж цінність даних об’єктів, чому саме ці території виділили науковці Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України для заповідання?
    Відповідь дуже проста – ділянки навколо урочища, багаті на більш ніж 100 видів рослин та тварин, впродовж тривалого часу страждають від самовільного захоплення земель під городи, випалювання сухої рослинності, несанкціонованого скидання сміття, стрімкого заростання деревними рослинами-інтродуцентами. А у селищі Комишня взагалі останнім часом йде видобуток нафти прямо на території лісу, внаслідок чого вирубується багато дерев та змінюються природні біотопи.
    Головну природну цінність обох заказників становить лісовий, лучковий та заплавний флористичний комплекси, що збереглися у середній частині річки Хорол у дуже багатому варіанті та в первозданному стані.
    Долина річки Хорол є важливою в контексті збереження природних ландшафтів і оселищ. Особливо цінними є великі внутрішні цілісні землі правобережних широколистяних лісів, високі трав’яні болота і луки, а також водна рослинність нижньої річкової долини.
    Крім зазначеного, ділянки запропонованої до заповідання території мають історико-культурну цінність. Так, село Зуївці Гадяцького району було позначене на мапі французького інженера Г.-Л. де Боплана (перша половина XVII ст.). 1723 року село належало до Миргородської сотні; отаманом був Гаврила Соломаха, найзаможнішим козаком – Йосип Босовський. Етимологія назви села не з’ясована, за місцевим переказом вона пов’язана з розбійником на ім’я Зуй. За реєстром Війська Запорізького 1649 року козак Зуй був у складі Лохвицької сотні Миргородського району (межі Лохвицької сотні пролягали до с. Зуївці). Тут були дуже великі ліси, де ховались козаки.
    А селище Комишня Миргородського району було заселене ще в глибоку давнину – тут трапляються знахідки доби бронзи та неоліту. За однією із версій поселення було засноване древнім народом – тюркомовними скотарями – булгарами. До теперішнього дня збереглися рештки стародавніх укріплень над долиною Комишанки. Городище знаходиться на високому правому березі річки, який утворює так звану «Лікарняну гору». Селище Комишня у 1709 році було полем битви армії шведського короля Карла ХІІ з російськими військами.

    Залишається сподіватися, що відповідальні землекористувачі, а в даному випадку це ДП «Миргородський лісгосп», органи місцевого самоврядування та місцева громадськість, маючи підтримку Мінприроди України та клопотання Департаменту екології та природних ресурсів Полтавської облдержадміністрації приймуть позитивне рішення щодо створення ландшафтних заказників місцевого значення «Комишнянський» і «Урочище Марковського».

Заступник
директора Департаменту
О.П. Ткаченко