Природно-заповідний фонд України
Краєвиди
України викликають захоплення та знаходять своє
відображення у сотнях творів художників і
поетів, вони змальовані у прозі та туристичних
путівниках. Безліч фото з українськими пейзажами
від мандрівників з усього світу полонять
Інтернет мережу. Іноземці захоплюються горами та
ландшафтами, безкрайністю степів та багатствами
земель України. Але, на превеликий жаль, уся ця
краса поступово зникає з просторів нашої країни.
Ліси вирубують, землі піддаються впливу ерозії,
все більше видів рослин та тварин внаслідок
урбанізації опиняються на сторінках Червоної
книги під грифом «на межі зникнення». Саме тому,
для збереження краси і багатства довкілля існує
поняття природно-заповідного фонду, який, на
щастя, невпинно розширює свої території. Саме для захисту певних
видів рідкісних представників флори і фауни, що
перебувають на межі зникнення та збереження
особливо цінних територій і створюються об’єкти
природно-заповідного фонду (ПЗФ). Також одними з
ключових засад роботи ПЗФ є підтримка і
розширення природного ареалу видів, покращення
умов їхнього існування та генетичного обміну.
Важливим фактором у роботі ПЗФ є покращення
якості екології, контроль ерозії ґрунтів, захист
цінних ландшафтних форм та підтримка
гідрологічних функцій на заповідних територіях.
На базі природоохоронних об’єктів діють
науково-дослідні установи, де вивчають природні
процеси і явища, розробляють наукові засади
екологічної безпеки, охорони навколишнього
середовища, ефективного використання природних
ресурсів з метою збереження природної
різноманітності ландшафтів, генофонду
тваринного і рослинного світу, підтримання
загального екологічного балансу та забезпечення
фонового моніторингу довкілля. До ПЗФ входять як
суходіл, так і водний простір, який має особливу
наукову, естетичну та рекреаційну цінність. Природно-заповідний фонд
України складається з природних та штучних
об’єктів та має різні класифікації. Природні
території ПЗФ поділяються на біосферні
заповідники, природні заповідники, національні
природні парки, регіональні ландшафтні парки,
заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища.
Вищою формою охорони природних територій, так
званою природною лабораторією, де проводять
найбільші та найефективніші комплексні наукові
дослідження, є території, що визнані
заповідниками. Залежно від їх екологічної,
наукової та історико-культурної цінності – це
можуть бути заповідні території
загальнодержавного або місцевого значення.
Залежно від походження цих комплексів, об’єкти
ПЗФ також класифікують як ландшафтні, лісові,
ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні,
ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні,
загально геологічні, палеонтологічні та
карстово-спелеологічні. Полтавський край – один із
наймальовничіших регіонів нашої держави.
Неповторна самобутність і краса Полтавщини, її
багата історична спадщина, чисте повітря і
цілюща вода спонукають до заповідання та
збереження даного багатства для майбутніх
поколінь. Так, силами небайдужих
природоохоронців на Полтавщині існує 2
національні природні парки, 5 регіональних
ландшафтних парків, 177 заказників (серед них
ландшафтні, лісові, ботанічні,
загальнозоологічні, орнітологічні,
ентомологічні та гідрологічні), 135 пам’яток
природи (у тому числі комплексні, ботанічні,
зоологічні, гідрологічні та геологічні), 48
заповідних урочищ, 3 ботанічні сади, 3
дендрологічні парки та 17 парків-пам’яток
садово-паркового мистецтва. Зазначимо, що відповідно до
Державної стратегії регіонального розвитку на
період до 2020 року, площа території
природно-заповідного фонду по Полтавській
області у 2017 році мала б становити 11% від
загальної площі області. Наразі ж, цей показник
складає лише 4,95 %, і налічує 388 територій та
об’єктів загальною площею 142473,3415 га (з них 30
об’єктів загальнодержавного значення). Такий
низький показник заповідності на Полтавщині
обумовлюється в першу чергу незгодою
землевласників та землекористувачів на
віднесення певних територій та об’єктів до
природно-заповідного фонду та повною забороною
на рубки та полювання в усіх заповідних
об’єктах.
|