Щороку 2 лютого увесь світ відзначає Всесвітній день водно-болотних угідь. Ця дата ухвалена з нагоди підписання 2 лютого 1971 року Рамсарської конвенції, яка стала першою глобальною угодою з охорони та збереження природних ресурсів. Її офіційна повна назва – «Конвенція з водно-болотних угідь міжнародного значення, як середовища перебування водоплавних птахів», відображає початкову мету угоди – зберегти водно-болотні угіддя, як середовище існування водоплавних птахів. Поступово мету Конвенції було розширено і сьогодні вона охоплює всі аспекти збереження й збалансованого використання водно-болотних екосистем, цінних для збереження біологічного різноманіття та забезпечення існування людини.

    Цьогорічна тема: «Водно-болотні угіддя і біорізноманіття» привертає увагу до біорізноманіття водно-болотних угідь та його стану.
    То чому ж біорізноманіття водно-болотних угідь має таке значення для людства? Секретаріат Рамсарської конвенції наголошує на таких трьох фактах:
    1. Водно-болотні угіддя є важливим середовищем біорізноманіття – 40% світових видів рослин і тварин живуть або розмножуються у водно-болотних угіддях, тут можна зустріти понад 100 000 прісноводних видів.
    2. Біорізноманіття водно-болотних угідь має значення для процвітання життя – водно-болотна рослинність бере участь у фільтрації та очищенні вод від забруднювачів, зв’язуванні і накопичуванні вуглецю, захисті берегової лінії від ерозії та пом`якшені впливу повеней або штормів, водно-болотні території забезпечують продукування продуктів харчування рослинного та тваринного походження, будівельних матеріалів тощо.
    3. Біорізноманіття перебуває у стрімкому занепаді, і заболочені місця зникають утричі швидше, ніж ліси – починаючи з 1970-х років у світі втрачено 35% водно-болотних угідь, у період з 1970 по 2014 рік популяція риб, птахів, ссавців, земноводних та рептилій зменшилася на 60%.
    Наразі, на території України 50 водно-болотних угіддя, офіційно визнаних Рамсарською конвенцією. Ряд водно-болотних угідь є перспективними для визнання Рамсарською конвенцією, серед них і Сульська затока (Черкаська, Полтавська області) та Кременчуцькі плавні (Полтавська, Кіровоградська області).

    Зазначимо, що і Сульська затока, і Кременчуцькі плавні є природно-заповідними територіями.
    Так, у Сульській затоці Кременчуцького водосховища на території Полтавської та Черкаської областей розташовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Сулинський», який є частиною національного природного парку «Нижньосульський». Територія заказника має велике значення як район нересту, нагулу та зимівлі багатьох видів риб: щуки, сазана, ляща, синця, судака, а також як місця гніздування та відпочинку під час міграцій багатьох видів птахів, в тому числі: чаплі жовтої, реготуна чорноголового, лежня, кулика-сороки, ходуличника, дерихвосту степового, що внесені до Червоної книги України.
    Сульська затока Кременчуцького водосховища є унікальною водною екосистемою, яка функціонує в зоні значного антропогенного навантаження. За показниками біологічного різноманіття вона займає одне з перших місць в Придніпров’ї. Орнітологи відносять Сульську затоку до ключових водно-болотних угідь України з високим видовим різноманіттям птахів у всі сезони року, особливо в періоди розмноження та міграцій, і пропонують включити її до переліку водно-болотних угідь національного, а можливо і міждержавного значення.
    У 2001 році створено регіональний ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні» на території середнього Подніпров`я. «Кременчуцькі плавні» є еталоном долини р. Дніпро, тут збережено водну, прибережно-водну, болотну та лучну рослинність, залишки заплавних луків з пануванням дуба звичайного, тополь та верб і піщані сухі луки, а також дивовижний тваринний світ.

Директор Департаменту М. БРИКУЛЬСЬКИЙ